С 1 июня 1983 году в целях сформирования во всех отношениях образцово-показательного соединения Сухопутных войск нового типа 404-й гвардейский мотострелковый полк был выведен из состава 2-й гвардейской мотострелковой Таманской Краснознаменной ордена Суворова дивизии имени  Калинина, передислоцирован в Теплый Стан (Москва) и развернут в 27-ю отдельную гвардейскую мотострелковую Севастопольскую Краснознаменную бригаду имени 60-летия СССР.
Бригада перешла в непосредственное подчинение командующего войсками МВО .

Вопросы по ранее написанному.
Почему офицерам бригады, когда она входила в состав ВДВ выполняя прыжковую норму не засчитывался льготная выслуга 1 за 1,5 года службы ?
Комплектовалась ли бригада выпускниками 242 УЦ и 159 ОУПДП ?
Рота разведки бригады именовалась РР или РДР ?
Во время путча 91 солдаты это солдаты 27 бригады были в чёрных беретах( у красной нашивкой) и тельниках , с нарукавной нашивкой чёрного цвета с изображением птицы ?
Тёплый Стан и Мосренген это одно и тоже место ? Москва или уже область ?

А мы окончательно разобрались по двум одшб в составе 66 и 70 оовбр (омсбр).
В составе 66 бригады одшб был из Хирова ( 39 одшбр)  или из ТуркВО?
Комплектовался ли личный состав этих одшб курсантами 242 УЦ и 387 ОУПДП  или только пехотными учебками ?
Во время вывода войск из ДРА в 88 году 66 и 70 бригады были расформированы или переформированы в мсп ?
Какая дальнейшая судьба одшб и его л/с 66 бригады при выводе войск ?
ОДШБ 70 бригады выходил вместе с 70 бригадой или 56 одшбр?

[QUOTE]maan007 пишет
Служил на полигоне 1998-99 году.
Кому интересно вспомнить смотрите

[URL=http://www.wikimapia.org/#lat=50.193495&lon=28.532224&z=15&l=37&m=h&v=2]Полигон[/URL]

[URL=http://www.wikimapia.org/#lat=50.246834&lon=28.625543&z=16&l=37&m=h&v=2]13 ОАЕБр[/URL][/QUOTE]
Так понял это Карбутовка ? При мне там только танкисты были.
А как Смоковку посмотреть?

Также при сокращении 10 ОБрСпН в 1993 году её л/с доукомплектовали 1 АЭМД .

Насколько часто были утери табельного оружия во время войны в Афганистане и ЧР?
Тоже самое было ли при участии частей ВДВ и СпН при урегулировании межнациональных конфликтов 88-93 гг.?
Как хранилось оружие ?

А почему генерал  генерал-полковник Колмаков А.П. во времена командования ВДВ справа на кителе носил нагрудную  нашивку ВДВ РФ(или это знак ?) ? Она официальная? Почему другие в/с не носят ?

По 95 бригаде.
У нас был учебный батальон(КМБ)-осень94-зима95.Командиром был п/п-к .Батальон состоял из РМС (рота молодых солдат) и взводов.В батальоне было 4 роты и отдельные взвода для спецов. Для каждого бата была своя РМС . Для 11 бата -1 РМС, 12-2 и т.д. Письма нам приходили на в/ч этих батальонов .Роты РМС жили при своих батальонах ,но не в одних спальных помещениях с "боевыми" ротами батальона. Моя 2 РМС состояла из 4 взводов. Причём 4 взвод вначале дислоцировался не с нами на Богунии а на Смоковке.  За 3 дня до присяги батальон был расформирован, нас отправили по подразделениям .
Также в 94 году ( а может и раньше он был)на Смоковке в составе 95 УЦ  было учебное подразделение готовившее командиров для зенитно-ракетных подразделений 95 УЦ .

А в Капчагае в 80-х годах было учебное подразделение СпН ?

Сейчас в Башкировке  ( Х\о Чугуевский район) дислоцируется 92 омбр.
В составе бригады должен быть ОРБ в составе роты глубинной разведки,РР и взвода связи .

Где можно скачать?

Мне одну

НЕт это был из полицейской миссии . ВВ

А что на Смоковке давно наших нет ?
На Корбутовке -это где танкисты раньше были?
Кто знает давно Житомирская ОРСпН перестала существовать ?

[B]О СпН ВМС Азербайджана .[/B]

В состав ВМС входят батальон морской пехоты и морской диверсионно-разведывательный центр специального назначения – войсковая часть 641 (отряд боевых пловцов) в районе Зых на окраине Баку. Уместно подчеркнуть, что в становление отряда азербайджанских боевых пловцов, созданного на материально-технической базе морского разведывательного пункта Каспийской флотилии, где также готовился иностранный спецконтингент, внесли большой личный вклад его бывший командир (1969–1983 гг.) капитан 1 ранга в отставке Виталий Пашиц и некоторые другие русские офицеры ВМФ СССР. На вооружении в/ч 641 состоят оставленные Азербайджану сверхмалые подводные лодки (групповые носители боевых пловцов) типа «Тритон-1М» и «Тритон-2», а также индивидуальные подводные средства движения водолазов-разведчиков. Элементом ВМС Азербайджана, достойным особого внимания, является диверсионно-разведывательный центр боевых пловцов (в/ч 641) – особенно с учетом того, что ныне эстафету в подготовке азербайджанского морского спецназа у бывших советских офицеров приняли инструкторы из стран НАТО, в частности, военнослужащие-спецназовцы ВМС США. Так что изрядно напоминающий (издали) флаг ВМФ СССР азербайджанский военно-морской флаг – красный полумесяц с восьмиконечной звездой и голубой якорь на белом фоне над голубой волной по нижней кромке – не должен вводить в заблуждение тех, кто вдруг вообразит, что в Баку ностальгируют по советскому прошлому.

Курс своего флота в Баку выбрали, и лежит он в фарватере США и НАТО. Инициативы России по совместной «военно-морской эксплуатации» Каспия под предлогом противостояния «международному терроризму» Азербайджаном вежливо, но твердо отвергаются. Наоборот, благодаря его сотрудничеству с Западом на Каспии под тем же предлогом уже появились американские военные. Недаром SEAL – американские «морские котики» – уже проводили совместные с ВМС Азербайджана учения на Каспийском море. Тем более что от советского морского спецназа «новым друзьям» достался полигон на острове Вульф в Бакинской бухте?

Взято здесь [URL=http://nvo.ng.ru/forces/2007-08-31/3_nato.html]http://nvo.ng.ru/forces/2007-08-31/3_nato.html[/URL]

Взято здесь .

[URL=http://vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=558]http://vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=558[/URL]

"...1 июля 1993 года ,после создания Военно-Морских Сил Украины в Севастополе был сформирован 1 ОБМП (батальон морской пехоты). Для того чтобы ОБМП как можно быстрее стал боеготовой частью личный состав  срочной службы  для него отбирали среди солдат и сержантов Аэромобильных войск ..."

Это был личный состав 1 аэмд г.Болград . Были ли солдаты из других соединений АМВ и СпН ГРУ при формировании этого батальона  и 41 ОБМП (4 ОБрМП) г.Феодосии ?

Известны ли случаи при формировании частей и соединений СпН ГРУ, морской пехоты , других частей  ( возможно ДШМГ,ОРБ и др.) из л/с проходящего службу в ВДВ и наоборот (т.е. при формировании соединений и частей ВДВ и ДШВ)?!

-21 одшбр -первые прыжки в бригаде были лишь в 1983 году,т.е. через 10 лет после того как бригада была сформирована .
-95 оаэмбр ,формирование бригады началось в 1992 году,первые прыжки были в 1994 году .
Т.е. части при передислокации и вновь сформированные на начальном периоде имели проблемы с прыжками .

Расшифруй.
ВЗРАБ
АДН
ПВЗ
БПТКР
ВУНА
Пожарников и сапёров по роте?
Штабных рот уже нет?

[QUOTE]morak пишет
По о. Первомайский там сейчас нету некого. У меня есть фото острова месяц назад зделал. С ув.моряк[/QUOTE]
Выложи тут .

Как на остров добираетесь ? Спецназеры ещё несут службу по охране на острове?

Чтобы не создавать новую тему ,такие вопросы :
- назывались ли 27 бригада и 48 дивизия [B]специального назначения[/B](официально)?
-если да то в какой временной период , были ли в составе этих соединений подразделения специального назначения
- это 48 дивизия были вначале 90-х передислоцирована в Харьковскую область Чугуевский район п.Башкировка ?
ЗЫ.Не получается пользоваться поиском ,а ведь где-то писали про эти соединения.Дайте ссылку

Так какие подразделения на сентябрь 2007 года входят в состав 95 бригады?

А 28 оуб ранее был в составе 79 полка ?

[QUOTE]Циклон пишет
Сползаем с точки - здесь блольше делать не фига. Нас в ответ уже не хотят и не наша тема, это не общедесантная специфика.
Админу огромное спасибо, что поднял очень интересную тему и позволил всем высказать свое мнение по данной тематике[/QUOTE]

Форум не только ВДВ ,но и СпН ГРУ . Просто единицы служили в частях спецназа ВМФ , писать нам практически нечего ,только чего в инете и литературе найдём...  :(

Имелось ввиду скорее генерал-майор . Да и то спорно ,ИМХО.
Это из-за отряда то...
В Житомирской бригаде (тогда УЦ)  в 1993-1995 годах
было 4 батальона ( в каждом 4 роты и 2 батареи),дивизион и 9 отдельных рот,оркестр,полигон(может ещё чего забыл),но генерала полковник Кинзерский так и не получил.

Конечно интересует !

Впервые за 10 лет таких соревнований в ВС Украины соревнования проводились на базе Спецназа ВМС - 73 центра СпН ВМС г.Очаков Николаевской области . В соревнованиях принимали участия РГСпН из частей СпН ГУР расположенных в г.Очакове - 73 МЦСпН , г.Кировоград -3 ОПСпН , г.Хмельницкий - 8 ОПСпН , а также группы Службы "А " Управления "Т" СБ Украины и 5 ОБрСпН из Республики Беларусь .Соревнования состояли из 10 этапов . Победителем стала группа хозяев соревнования из 73 МЦСпН.

Уже вышел знак " 15 лет АМВ" , видел на 2 августа репортаж с 95 оаэмбр - у десантницы был такой знак.Похож на знак " 10 лет АМВ",в жёлтом металле .
Знак выпускается на заводе в г.Днепропетровск,заводская цена 35 грн ( 7 у.е.).
Не поможет ли кто в Днепре приобрести ?

[QUOTE]palich_KHMS пишет
Полк уже бригада с начала лета. А ОШС - это сикреет! Но кажись ничего почти не поменялось. Хотя слухи были разные и продолжают еще гулять во всю...[/QUOTE]
Вроде 3 батальона и ещё вертолётный полк в составе бригады.

Слышал ,что в Николаеве опять бригада-79 оаэмбр?Ранее говорили ,что вообще расформируют и часть переведут в Житомир...
Что изменилось в ОШС?

Уважаемый Аркадий!
Меня тоже интересует откуда информация про отряд "Дельфин" на озере Балхаш?
ЗЫ.Книгу Вашу читал ,есть в моей  скромной библиотеке...

[QUOTE]saniok78 пишет
В 96-98г. было 4 батальёна: 11-й, 12-й, 13-й, и батальён обеспичения . А сейчас незнаю.[/QUOTE]
Интересно как сейчас ...

Десантний гарт генерала Раєвського
Євген ЛЕВЧЕНКО


Постать генерал-майора Віталія Раєвського для українських аеромобільних військ не менш значима, ніж Василя Маргелова для ВДВ Росії. «Крилатій піхоті» він віддав багато років життя. З них два — командував бригадою в Афганістані, у 1991 році був призначений командувачем Аеромобільних військ, зробивши їх елітою українського війська. Зрештою, по відношенню до вояків у блакитних беретах по-іншому і не могло бути.

Він говорить спокійно, але за цим спокоєм відчувається впевненість і сила, характерні для людей, які бачили в житті чимало. Війна, кров, смерть — таке доводиться пережити не кожному. А пройшовши через це, зберегти волю до життя здатна тільки особистість сильна духом.

Що ж потягнуло хлопця з міста Хирів, що на Львівщині, у військові? Певно, доля. У ті часи багато його однолітків мріяли про це. Але Віталій був одним з небагатьох, у кого мрія втілилася в життя.

Закінчивши артилерійське училище, артилеристом він не став. Саме в цей час США розгортають в Європі 7-й корпус швидкого реагування, а Союз у відповідь формує 11 повітряно-десантних та десантно-штурмових бригад. Того ж року лікарська комісія визнала Віталія Раєвського придатним до служби у повітряно-десантних військах. На іншій комісії на запитання кадровика, де він бажає служити, Віталій Анатолійович відповів: «Де треба — там і служитиму». Певно, в цій відповіді весь Раєвський — солдат, готовий за наказом Батьківщини служити де завгодно.

Пунктом його призначення стала Фергана, де дислокувалася 105–та повітряно-десантна дивізія. Тут він і зробив свої перші стрибки з парашутом.

— Як сьогодні пам’ятаю той момент, — згадує Віталій Анатолійович. — Тоді з висоти тисячу метрів дивився на землю і вперше по-новому відчував висоту. Земля здавалась зовсім іншою, не такою, якою я звик бачити її з ілюмінатора пасажирського літака. Не вірилось, що, зробивши крок у безодню, залишуся живим. Але ось рука інструктора торкнулася мого плеча, і я, не роздумуючи, лечу вниз. У падінні чітко бачу землю, спочатку нерухому, потім вона починає обертатись навколо мене, і мені здається, що це я сам розкручуюсь. Відкриється парашут чи ні? Майже в ту ж мить чую хлопок — і ось я вже під білим куполом. І раптом неймовірна тиша і спокій… Але нерви ще напружені. Плавно спускаюсь. Перед самим приземленням розвертаюсь за напрямом вітру і падаю набік. Відчуваю під собою землю, і мене охоплює нестримна радість… Живий і навіть не травмований!.. Я зробив це!

Вісім років Віталій Раєвський прослужив в 111–му полку 105–ї дивізії. Одночасно здобував вищу освіту, навчаючись у Військовій академії імені М. В. Фрунзе. Після її закінчення служив на посадах начальника штабу, а згодом — командира полку. До речі, в Академії в одній навчальній групі з ним був майбутній міністр оборони Російської Федерації Павло Грачов. Їм ще не раз доведеться ділити шматок солдатського хліба. Але це вже буде на війні...

У 1985 році Раєвський отримав призначення в Афганістан, командиром 56-ї десантно-штурмової бригади. Перед призначенням командувач Повітряно-десантних військ запитав: «Як Ви ставитеся до того, щоб надати допомогу народу, який бореться за свою незалежність?» Віталій Анатолійович сказав прямо: «Якщо чесно, то впевнений: кожен народ має сам здобувати собі незалежність. Допомогу в таких справах вважаю недоцільною». Але коли командувач напряму сказав про призначення в Афганістан, відповів: «Товаришу командувач, я відповідаю, як і належить офіцеру, котрий отримав наказ: слухаюсь!»

За два роки перебування в Афганістані під керівництвом Віталія Раєвського та за його участі було проведено чимало операцій. Приміром, подолання перевалу Сантікандав, де душмани влаштували міцну оборону, обладнавши вогневі точки за всіма правилами воєнної науки. Щоб ці «редути» розкрити, з літака був скинутий десант. «Духи», звісно, зраділи такій недбалості «шураві» й відкрили вогонь з усіх «стволів», а тим часом всі їхні вогневі точки були зафіксовані з літака. Свою помилку вони зрозуміли тоді, коли замість солдатів на парашутах плавно приземлились... мішки з піском, і майже одразу почався обстріл перевалу з повітря. Так здавалось би неприступна оборона була подолана. Цю операцію нині вивчають у російських військових інститутах та академіях, в Україні ж і не згадують. Можливо, мемуари Віталія Анатолійовича допомогли б привернути увагу військових до його практики, адже його бойовий досвід може стати в нагоді багатьом військовим нинішнього покоління.

На війні Віталій Раєвський не ховався від куль, а завжди діяв, як того вимагала ситуація. Нерідко доводилося особисто ходити в гори та на зустрічі з главарями банд. Сказати, що він народився у сорочці — не скажеш, адже дістав тяжке поранення. Але визначний епізод наштовхує на думку, що доля була милостивою до нього.

Одного разу Віталій Анатолійович пішов з десантниками в гори. Поруч знаходився радист. У командира бригади в руках була лише трубка на довгому шнурі. Солдат йшов за ним. І раптом почався інтенсивний обстріл — запрацювали снайпери. Командир зупинився, віддаючи команди, а солдат пішов вперед. І раптом упав… «Що сталося?», — крикнув Раєвський, перечепившись через радиста. — «Я убитий», — відповів той. — «Як же ти тоді розмовляєш?» — «Не знаю», — відповідає.

А за кілька днів солдат показав фіолетово-чорний синець на грудях від кулі, яка застрягла у титановій пластинці його бронежилета. Вийшло так, що він фактично закрив собою командира, тим самим врятувавши йому життя. Справа в тому, що сам Раєвський ніколи не носив бронежилет. За це десантник був нагороджений медаллю «За відвагу».

Та не вберігся Раєвський від кулі. Діставши тяжке поранення, він повертається в Союз. І тут можна лише позаздрити мужності цієї людини. Він не залишив армію, більше того, вступив до Військової академії Генерального штабу.

У 1991 році Віталій Раєвський вже командував дивізією у Прибалтиці. Але коли його Батьківщина здобула незалежність і їй потрібні були кваліфіковані військові, Віталій Анатолійович довго не роздумував. У Фастові, на Київщині, ще живі були батьки, залишились родичі, друзі. Тому він попросив у командувача російських повітрянодесантних військ дозволу виїхати в Україну. Тим більше, що на запит, чи потрібен він там, прийшла ствердна відповідь.

В Україні Віталію Анатолійовичу запропонували кілька посад, зокрема, очолити Суворівське училище або обійняти посаду військового комісара у Черкасах. Такі пропозиції здивували бойового офіцера з вищою оперативно-стратегічною освітою, про що він прямо і заявив. Тож згодом йому доручили сформувати у Житомирі з’єднання Аеромобільних військ чисельністю 4,5 тисячі, і яке стало б резервом Верховного Головнокомандувача. Починати з нуля не довелося, бо від часів СРСР залишилася потужна матеріальна база. Тож Раєвський взявся до роботи. Незабаром він був призначений командувачем українських Аеромобільних військ, чисельність яких на той час складала 20 тисяч. Але на цьому Віталій Анатолійович не зупинився.

— Ми розробили концепцію розвитку «крилатої піхоти», — згадує він. — Планувалося сформувати великий центр парашутно-десантної справи в Житомирі. На базі колишнього училища радіоелектроніки мало бути засноване повітряно-десантне. Передбачалося також створення частин і з’єднань на базі існуючих ресурсів у містах Миколаїв, Хирів, Болград, Кременчук, тобто поблизу аеродромів. З цією пропозицією я та ще два полковники прийшли до міністра оборони Костянтина Морозова. Він з нами погодився, і ми почали працювати. Та коли прийшли до нього з доповіддю про конкретні шляхи реалізації наших планів, то Морозова на посаді вже не було. Але слід віддати належне його наступнику Віталію Радецькому, який розумів необхідність розвитку аеромобільних військ і всіляко нам сприяв. Із вдячністю згадую начальника Генерального штабу генерал-полковника Анатолія Васильовича Лопату, який допомагав оперативно вирішувати проблеми.

Тож почався процес становлення української «крилатої піхоти». Для підготовки кадрів в Одеському інституті Сухопутних військ був заснований факультет аеромобільних військ. Неподалік знаходився полігон, де можна було одразу закріплювати здобуті знання. На той час це був єдиний в Україні рід військ, здатний виконати бойові завдання без доукомплектування.

Українські десантники почали виходити на міжнародний рівень. Віталій Раєвський одним з перших українських військовиків побував у 101-й десантно-штурмовій дивізії США. На території України були проведені перші навчання «Козацький степ» спільно з польськими та британськими колегами. За словами Віталія Раєвського, його штатівські колеги виграють завдяки найновішим зразкам техніки та озброєння. Приміром, вертоліт Black Hawk уражає техніку на відстані 8 км. Зрозуміло, що американські десантники не знають жодних проблем із забезпеченням. Взяти хоча б навчальний центр 101-ї десантно-штурмової дивізії, що розташований у штаті Луїзіана. Ще за радянських часів навчальний полк був забезпечений озброєнням імовірного супротивника. Тобто якщо той атакує з повітря, то це обов’язково вертоліт МІ-8, з червоними зірками, прикриває його МІ-24. У цьому полку служать вихідці з Росії та України, тобто супротивник навіть розмовляє мовою «оригіналу». Кожен солдат забезпечений мобільним телефоном та автомобілем. У вихідні особовий склад частини відпочиває, але за сигналом через чотири години дивізія буде в повній бойовій готовності.

У 1995 році в Україні розпочалося скорочення аеромобільних військ. З «оптимізацією чисельності штатної структури» Віталій Анатолійович боровся кілька років. Але вік та поранення давалися взнаки. Спочатку він пройшов курс лікування в госпіталі, а потім звільнився з лав Збройних Сил. Загалом його військова служба тривала 33 календарних роки.

Але Віталій Анатолійович і сьогодні дотримується активної життєвої позиції. Десантний гарт дає йому наснаги плідно працювати і в цивільному житті. Та й цивільний він лише номінально, бо обіймає посаду віце-президента Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил, є радником Міністра оборони України, членом президії Громадської ради при оборонному відомстві.

А ще він пише вірші, в які вкладає все, чим жив і живе зараз.

Десант — сувора це наука,
Та суму в серці не держу,
За мною третій тост, і сину
Берет блакитний бережу.

Так, колишніх десантників не буває. Якщо людина одягнула блакитний берет, то вона назавжди залишається у десантному братерстві. Та й девіз десантників «Ніхто крім нас» не залишається в минулому, а на все життя виховує в людині відповідальність та готовність прийти на допомогу тим, хто її потребує.

Взято здесь     [URL=http://vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=551]http://vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=551[/URL]